ВІД МИНУЛОГО ДО СЬОГОДЕННЯ
Ми починали із комерційних курсів
Перший етап нашого вікового життя розпочався ще в далекому 1906 році. Все почалось з комерційних курсів. Ще за царату на межі ХІХ і ХХ століть в тодішній Росії почався бурхливий розвиток промисловості і сільського господарства. На тлі тих соціально-економічних і ринкових перетворень, що відбувались у тодішній Україні, постало питання про формування економічних кадрів на регіональному рівні, бо треба було знати специфіку розвитку економіки регіону, особливості становлення комерційних і торговельних відносин, традиційні звички і побут населення.
Ділові кола, промисловці і підприємці за підтримки ліберальної буржуазії та професури в перші роки ХХ століття створили в Києві Опікунське товариство поширення комерційних знань як першооснови комерційного навчального закладу.
Ініціатором заснування такого навчального закладу став професор Київського університету св. Володимира Митрофан Вікторович Довнар-Запольський (1867-1934). До того він працював доцентом Московського університету, згодом професором і завідувачем кафедри історії Київського університету, в 1906-1918 рр. засновником комерційних курсів і ректором Київського комерційного інституту, а з 1918 р. - професором Мінського університету.
Три роки потрібно було доводити необхідність створення такого навчального закладу і, врешті решт, 4 лютого 1906 р. Міністерство торгівлі і промисловості дозволило М.В.Довнар-Запольському відкрити у Києві чотирирічні Вищі комерційні курси. Відтоді і починається наша історія.
Трансформація в комерційний інститут
Досить швидко, однак, з’ясувалось, що комерційні курси неспроможні задовольнити зрослі потреби регулювання національної економіки, внутрішньої і зовнішньої торгівлі.
За наполяганням Опікунської ради і прибезпосередній участі М.В. Довнар-Запольського 4 липня 1908 р. Київські вищі комерційні курси було перетворено наКиївський комерційний інститут, який почав готувати спеціалістів на двох факультетах (економічний і комерційний) не лише для потреб України, а йдля Кавказу іТуркестану. Через 4 роки, 3 червня 1912 р. інститут набув статусу Київського державного комерційного інституту.
Крім економічного та комерційного факультетів в інституті працювали факультативні відділення, прикладні школи, а також спеціалізовані групи з вивчення іноземних мов.
Набуття інститутом статусу державного докорінно змінило його діяльність. Зміцніла його навчальна і матеріальна база, студенти набули прав випускників державних вузів, сформовано було штат викладачів, внесено докорінні зміни в навчальний процес і практику студентів, створено цілу низку навчальних кабінетів і лабораторій, організовано музей товарознавства, бібліотеку. Розвитку набрала студентська наукова діяльність. У ті роки в університеті студентів навчали і працювали відомі вчені: Є.Є.Слуцький, В.Г..Бажаєв, П.Л.Кованько, Д.О.Граве, В.Г.Шапошников, П.Р.Сльозкін, О.О.Богомолець, П.Ф.Єрченко, М.Д.Силін, М.М.Котиков, Л.М.Яснопольський, О.М.Гіляров, М.Б.Делоне, В.В.Рахмановський, Й.Р.Кобецький та інші. Вчені Комерційного інституту видали підручники, які не втратили своєї актуальності і тепер.
Уже перші роки діяльності Київського державного комерційного інституту забезпечили йому неабиякий авторитет. Якщо на комерційних курсах навчалось 200-300 осіб, то на кінець 1912 року контингент студентів перевищував 3800 осіб. В інституті працювало штатних 25 професорів, 25 доцентів і 36 викладачів. Почали виходити "Известия Киевского коммерческого института", в яких друкувались результати науково-дослідної роботи, методика викладання дисциплін.
Нові випробування і завдання
Як відомо, в 1917 р. в Росії відбулась революція, змінилась політична система і суспільні відносини. Почався новий етап в житті нашого університету.
Якщо перший етап історії нашого університету охоплював період 1906-1917 рр., тобто одинадцять років, то на другий - випало більше 70 років. В 100-річному житті університету він є найтривалішим, а тому потребує своєї особливої хронологізації. З погляду на суть політичних і соціальних змін, що прийшлися на цей період, доцільно в нашій історії виокремити такі хронологічні відрізки діяльності вузу тих часів:
- період революції, громадянської війни та спроби формування української державності;
- розвиток інституту в умовах становлення соціалізму;
- випробування воєнних літ (1941-1945 рр.);
- повоєнне відродження і розвиток.
Перша частина цього періоду була найскладнішою в нашій історії. На ті роки випало все можливе і неможливе: евакуація до Саратова, тимчасове закриття, розшарування студентства, призов його до війська, виживання в умовах окупації німецькими військами, діяльність в умовах правління Рад робітничих та солдатських депутатів, Центральної Ради, Гетьманського Уряду, Директорії, а згодом і радянської влади.
Слід відзначити, що в ті складні роки керувати інститутом випало відомому вченому К.Г.Воблому і першому політичному комісару П.І.Буднику. Їм вдалось, не зважаючи на стрімку зміну політичної ситуації, урядів (лише в 1919 році Київ п’ять разів переходив з рук в руки), розрив усталених в минулому зв’язків, розкол професорсько-викладацького складу і студентства за політичними переконаннями, зберегти інститут і перетворити його в один із провідних центрів консолідації прогресивних сил. В той час в інституті працював вчений із світовим ім’ям Є.О.Патон. Попри всі негаразди вуз працював і мав уже три факультети: економічний, комерційно-технічний і залізнично-експлуатаційний. При двох останніх були створені спеціальні курси для прискореного випуску інженерів для оборонних цілей і відбудови зруйнованого залізничного транспорту, поліпшення організації праці й ефективності виробництва на націоналізованих підприємствах. Пізніше до складу інституту включили ще кооперативний інститут і сформували в такий спосіб четвертий факультет.
З ініціативи Київського комерційного інституту 13 жовтня 1918 року було проведено Перший Всеукраїнський з’їзд економістів і статистиків, який вніс багато змін не лише у функціонування інституту та викладання дисциплін, а й у практику організації економічної і статистичної роботи в країні.
В 1920 році Київський комерційний інститут було реформовано в Київський інститут соціально-економічних наук, а у вересні 1920 року інститут було перейменовано у Київський інститут народного господарства у складі економічного, кооперативного, промислового, юридичного та експлуатації шляхів факультетів.
В 1921 році в інституті було відкрито робітфак, який став основним каналом комплектування абітурієнтів з робітничо-селянської молоді, колишніх вояків.
В той час професорсько-викладацький склад і керівництво інституту (ректорами були М.І.Мітіліно і О.О.Карпенко) керувались загальнодержавними вимогами, згідно яких спеціалісти у сфері економіки і управління повинні були мати не лише глибокі знання наукових основ техніки та організації виробництва, а й досконало розуміти нову систему організації народного господарства і його планування.
В 1930 році на базі КІНГ було створено три самостійні інститути: промислово-економічний, обліку і розподілу та фінансово-банківський, який згодом трансформувався в Київський фінансово-економічний інститут.
Серед студентів інституту 20-30-х років минулого століття були відомі в країні діячі науки і культури: академік К.В.Островітянов, Л.Й.Картвелішвілі, В.М.Елан-Блакитний, О.П.Довженко, П.Г.Тичина, Ю.К.Смолич, В.Свідзинський, І.Е.Бабель та ін.
В 1934 р. Києву було повернено статус столиці України. Київський фінансово-економічний інститут перевели до Харкова, де він злився з Харківським фінансово-економічним інститутом. Так виник Український фінансово-економічний інститут, що функціонував у Харкові до 1941 р.
Роки самопожертви і звитяги
У роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.) на долю колективу Українського фінансово-економічного інституту, як і на долю всього народу, випали найтяжчі випробування. Досить сказати, що 1941-1942 навчальний рік так і не розпочався. Майже 400 студентів і викладачів (а напередодні війни в інституті навчалось 600-700 студентів і працювало 45 викладачів), тобто кожен другий, добровільно пішли на фронт.
За роки окупації Харкова фашисти зруйнували навчально-матеріальну базу інституту (навчальний корпус, лабораторії і кабінети, господарські приміщення, студентські гуртожитки), згоріла інститутська бібліотека, яка уже на той час налічувала фонд із 250 тисяч екземплярів.
Після звільнення Харкова восени 1943 року Український фінансово-економічний інститут відновив свою роботу в Харкові. Починати довелось практично з нульового циклу. Ректором тоді було призначено В.Є.Власенка.
В перший рік після окупації студенти і викладачі, що повернулись, були залучені до ремонту приміщень і обладнання. Керівництво інституту спромоглось здійснити перший після повернення з евакуації набір студентів, розпочати навчання у власноруч відбудованих приміщеннях. Однак невдовзі приміщення, що відбудоване було зусиллями колективу, вольовим рішенням партійних органів та уряду були передані Харківському педагогічному інституту і вже в травні 1944 року довелось припинити навчання.
В 1944 році уряд України прийняв рішення про повернення Українського фінансово-економічного інституту в Київ, а наказом Всесоюзного комітету у справах вищої школи при Раднаркомі СРСР від 26 липня 1944 р. інститут було названо Київським фінансово-економічним, а ректором призначено випускника інституту доцента В.Ф.Гарбузова. Розмістили інститут в приміщенні фінансово-економічного технікуму по вул. Андріївська, 2 (в будинку знаходилася адміністрація, навчальні кабінети, бібліотека, гуртожиток). Навчання велося в орендованих сусідніх школах у другу й третю зміни. Студенти навчалися на одному тільки фінансово-економічному факультеті, а з 1 березня 1945 р. було відкрито ще один факультет - планово-економічний. Якщо після повернення з Харкова до навчання приступило трохи більше 100 студентів, то на кінець 1945 р. їх було уже понад 700 осіб. В штаті інституту вже було 30 викладачів.
У ці повоєнні роки в інституті були створені такі кафедри як політичної економії, фінансів СРСР і зарубіжних країн, грошового обігу і кредиту, галузевих економік, економічної географії, статистики й математики, бухгалтерського обліку і аналізу, іноземних мов. В інституті працювали відомі на той час в Україні вчені і практики В.Ф.Гарбузв, В.Є.Власенко, А.С.Тихоход, Д.Ф.Вірник, П.М.Рубановський, А.М.Магазаник, М.Т.Стеценко, А.П.Степанов, О.Т.Діброва, П.П.Німчинов, Й.С.Пасхавер, М.Г.Цюпа, П.М.Козлов, П.В.Проскурін, П.І.Пустоход та ін.
Повоєнне відродження і пошуки нових форм та методів роботи
Особливе місце в історії університету посідають друга половина 40-х і перша половина 60-х років ХХ століття. Перемога у війні 1941-1945 років поставила перед країною завдання не тільки відродити, а посуті, заново сформувати економічний потенціал, підготувати нові кадри спеціалістів і працівників практично всіх професій, дати імпульс розвитку господарських та управлінських структур.
В жовтні 1951 року інститут очолив професор П.В.Кривень (до того він працював деканом економічного факультету Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка).
З цього часу почався стрімкий розвиток інституту. Вже в 1955 році на всіх формах навчання було понад 3 тисячі студентів, працювало 110 викладачів, у тому числі 3 доктори наук, професори і 61 кандидат наук, доцент. В 1960 році було вже 5 тисяч студентів, а на кінець 1985 року - 13 тисяч осіб.
Інститут крок за кроком відповідно до потреб народного господарства перетворився на багатопрофільний вуз. Назва вузу - фінансово-економічний - стала не відповідати його справжній сутності: в інституті на той час готували економістів 12 спеціальностей, які виходили за рамки суто фінансово-економічного профілю. В 1960 році Міністерство вищої освіти України прийняло рішення перейменувати вуз у Київський інститут народного господарства у складі п’яти факультетів: економіки промисловості, економіки сільського господарства, фінансово-економічного, обліково-економічного і економіко-статистичного. На ці роки припадає ще одна досить важлива сторінка в історії університету: в основу діяльності був покладений принцип власного відтворення викладацьких кадрів.
КІНГ - провідний економічний Вуз
Як відомо, для вищих навчальних закладів історія складається по-різному. Одні з них вичерпують свої можливості досить швидко, іншим випадає на долю кількадесят років активного життя, а ще інші не втрачають свого іміджу віками. Така ласка долі визначається одним-єдиним - здатністю професорсько-викладацького складу не лише самовідтворюватись, а й обрати той стратегічний напрям, який впишеться як в потреби сьогодення, так і в прогнозовані та очікувані зміни в суспільно-економічному житті країни.
В нашій столітній історії 60-80-ті роки минулого століття були тим періодом, коли колектив, осмисливши власний досвід перших 50-ти років діяльності, зумів визначити реальні вектори подальшого розвитку. Треба було, враховуючи нові вимоги суспільного розвитку, визначитись щодо профілю підготовки економістів, можливостей поширення економічних знань, здійснення фундаментальних та прикладних наукових досліджень в сфері економічної науки.
У цей період відбулась досить швидка ротація ректорів (П.В.Кривень, О.С.Короїд, В.І.Загородній, С.П.Куценко, Л.Г.Андрєєв, Ю.М.Пахомов). Означала вона якісне і професійне зміцнення управління. Всі ці особи за своєю професіональною кваліфікацією були економістами з чималим досвідом викладацької та наукової роботи.
У ті роки в університеті було здійснено перехід від централізованого на рівні ректорату управління вузом до поступової передачі організаційно-виконавчих функцій безпосередньо кафедрам і деканатам, загальноінститутським службам. Завдяки цьому стало можливим чіткіше і оперативніше впливати на навчальний процес, його організацію і науково-методичне забезпечення.
На цей період життя університету припадає чимало нових справ. Зокрема, в 1969 році було відкрите підготовче відділення (згодом воно трансформувалося у факультет довузівської підготовки).
Протягом 1960-1985 рр. КІНГ перетворився на один із провідних центрів економічної науки. Саме тоді стався важливий перехід від розробки окремих тем ентузіастами наукового пошуку кафедр до створення потужного науково-дослідного сектора.
Позитивні зміни сталися у науково-пошуковій діяльності студентства. Студентське наукове товариство тих років об’єднувало понад 1500 осіб. За підсумками наукової розробки проблеми "Студент і науково-технічний прогрес" КІНГ протягом 1982-1984 рр. посідав третє місце серед економічних вузів колишнього Союзу РСР.
Нового змісту набули зовнішні зв’язки інституту. Окрім традиційної форми цього виду діяльності - підготовки спеціалістів для зарубіжних країн - з 1964 р. інститут розгорнув систему стажування та аспірантури для іноземних громадян. У ті роки в інституті на різних факультетах і кафедрах проходили підготовку 200-250 іноземних громадян. Наприкінці 1985 р. в інституті здобували вищу освіту, ступені магістрів та докторів наук 343 студенти і аспіранти з 51 країни світу. Лише за 1981-1985 рр. для зарубіжних країн було підготовлено 233 спеціалісти, в тому числі 8 магістрів і 37 докторів наук.
Було встановлено творчі зв’язки з рядом зарубіжних вузів - Братіславська вища економічна школа, Берлінський університет, Будапештський інститут фінансових і обчислювальних справ, Катовіцька економічна академія, Празька вища економічна школа, Остравський гірничо-металургійний інститут.
У царині зовнішніх зв’язків інститут відкрив ще одну нову сторінку - відрядження викладачів для роботи в зарубіжні вузи, а також запрошення з інших країн провідних вчених для читання лекцій. Лише протягом 1981-1985 рр. інститут відрядив до вузів-партнерів 23 і прийняв 29 викладачів різних категорій. На викладацьку роботу строком на 2-3 і більше роки виїхало 20 викладачів КІНГ. Добру згадку про себе залишили наші викладачі у вузах Албанії, Анголи, Алжиру, Гани, Йємену, Ефіопії, Конго, Куби, Малі, Мозамбіку, Нікарагуа.
Слід зазначити ще одну деталь. 60-80 роки минулого століття сформували інститут як провідний вуз економічного профілю. Це знайшло своє відображення не лише в якісному зростанні, а й в розробці цільових комплексних програм з найбільш пріоритетних напрямків роботи, чим було, власне, визначено подальшу стратегію розвитку.
Статус державного університету
В 1986 році інститут "розміняв" восьмий десяток. Для колективу людей, об’єднаних спільною метою, спільною спрямованістю дій, розрахованих не на один десяток років, - це період, який дає можли-вість і зобов’язує проаналізувати й оцінити пройдене, критично осмисли-ти позитивні результати і помилки з тим, щоб упевнено прямувати далі.
80-річний шлях, пройдений інститутом, показав, що закладені на зорі його становлення ідеї щодо підготовки економістів і поширення економічних знань, виховання економічної культури в суспільстві і є тим дороговказом, який не втратив і не втратить свого значення ніколи.
Події в суспільно-політичному житті країни у другій половині 80-х років, коли все відчутнішими стали потреби позбутися тотального зацентралізованого контролю, досить виразно показали необхідність розширення можливостей вузів у здійсненні перебудови навчального процесу і розвитку ініціативи науково-педагогічних кадрів. Ректорат інституту керувався при цьому єдиним принципом - доцільність і результативність будь-яких змін. Через це реформування в інституту було поміркованим, обґрунтованим і виваженим.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 року № 493 КІНГ було перетворено в Київський державний економічний університет. В постанові зазначалось, що наш вуз став центром економічної освіти та науки в Україні, чому значною мірою сприяла творча співдружність професорсько-викладацького складу, науковців, навчально-допоміжного та адміністративно-управлінського персоналу, студентів, аспірантів і докторантів.
Зміна статусу вузу означала реформування і реструктуризацію його функцій, внутрішньої побудови, керівництва. Цьому сприяли значні зміни в управлінні університетом, які відбулись ще раніше. Уперше за всю історію вузу у 1987 році на альтернативній основі було обрано ректора. Ним став випускник університету доктор економічних наук професор А.Ф.Павленко, який послідовно пройшов шлях від спеціаліста до стажера, викладача, доцента, завідувача кафедрою, декана факультету, проректора. До керівництва вузом прийшло сім проректорів: М.І.Вакуленко, М.М.Всеволодов, Т.Є.Оболенська, В.С.Савчук, А.І.Смислов, С.В.Степаненко і В.П.Штуль (троє з яких також випускники університету).
Структура університету була такою: центральні органи управління (ректорат, вчена рада, інші колективні органи), факультети, кафедри, Криворізький та Симферопольський філіали, навчальний відділ, науково-дослідний центр, відділ аспірантури і докторантури, профільні ліцеї і коледжі, школи професійної підготовки, бібліотечний і обчислювальний центри, студентське містечко, адміністративно-господарський відділ, планово-економічний відділ та інші. В університеті підготовку економістів здійснювало 10 факультетів: маркетингу, економіки та управління, аграрного менеджменту, фінансово-економічний, інформаційних систем і технологій, обліково-економічний, міжнародної економіки і права, вечірній, заочний, довузівської підготовки. Деканами факультетів стали випускники університету: В.І.Єфіменко, В.Я.Кардаш, О.В.Козирєв, Д..Г.Лук’яненко, О.О.Медвецький, О.М.Мозговий, А.П.Наливайко, А.М.Поддєрьогін, В.К.Хлівний. Вечірній факультет очолив А.М.Береза, заочний - В.Є.Москалюк, довузівської підготовки - В.Д.Гетьманцев, по роботі з іноземними громадянами І.Й.Малий. На базі вузу було створено Вищу школу підприємництва, яку очолив доцент В.М.Сай.
З набуттям статусу державного університету головна увага колективу спрямовувались на докорінну перебудову навчального процесу відповідно до вимог Закону України "Про освіту" та переходу на триступеневе навчання.
Після двох років функціонуванням університету в новому статусі відбулась акредитація вузу, в результаті якої 7 квітня 1994 року наказом Міністерства освіти України університет акредитовано за вищим ІУ рівнем.
В перебудові навчального і наукового процесу визнано було за необхідне налагодити чітку систему гуманітарної та мовної підготовки. Дальшого розвитку набули творчі зв’язки з вузами зарубіжних країн. Було створено філію Міжнародного християнського університету, відряджено студентів на завершення магістерської підготовки в зарубіжні університети.
Вітчизняне і міжнародне визнання
1996 року університету виповнилось 90 літ. Пройдений шлях був насичений різними подіями, якісними і кіль-кісними змінами, певними надбаннями і помилками, пошуками нового і поверненням до старого, вже майже забутого, сповнений розчарувань та світлих надій. Урешті-решт, це нормальний стан будь-якого колективу, тим більше, коли йому виповнилось вже стільки літ. За час 90-річної діяльності університет підготував понад 80 тисяч висококваліфікованих економістів, у тому числі близько 1,8 тисяч осіб для 52 зарубіжних країн.
Свій 90-річний ювілей університет зустрів у ранзі державного економічного. Його визнали органи державної влади та державного управління, установи і заклади, ринкові структури, інші вузи України, близького і далекого зарубіжжя. До вчених вузу почали постійно звертатись за консультаціями ділові кола України, керівники та спеціалісти підприємств і організацій.
Якісні і кількісні зміни перетворили університет в елітний вуз, визнаний лідер економічної освіти в Україні, своєрідний навчально-науково-видавничий комплекс. У структурі університету було створено Науково-дослідний інститут економічного розвитку, Центр магістерської підготовки, Український інститут розвитку фондового ринку, Українську асоціацію маркетингу, Українську фінансово-банківську школу.
Багаторічний довід науково-дослідної роботи, тісний зв’язок вчених університету з науковими установами України і зарубіжних країн забезпечили формування університетських наукових шкіл з бухгалтерського обліку, аудиту та аналізу; кредиту, банківської справи і грошового обігу; державних фінансів і податків; статистики; економічної теорії; економіки підприємств і форм господарювання.
Широкі творчі зв’язки налагодив університет із вузами Німеччини, Великобританії, Австрії, Канади, Франції, США, Голландії а також став активним співучасником європейських програм TASIS, INTAS, TEMPUS - всього реалізувалось понад 20 угод.
КНЕУ - науково-навчальний центр
Визнання країною та зарубіжними партнерами тих набутків, які колектив вузу досяг за час свого існування, стало підставою в 1997 році надати КДЕУ статусу Національного. В Указі Президента України (№181/97 від 27 лютого 1997 року) зазначено:
"Ураховуючи значний вклад Київського державного економічного університету в розвиток освіти та економічної науки, заслуги у підготовці висококваліфікованих кадрів, а також беручи до уваги загальнодержавне і міжнародне визнання результатів його діяльності, надати Київському державному економічному університету статус національного і надалі іменувати його - Київський національний економічний університет".
Київський національний економічний університет сьогодні - найбільший в Україні навчальний економічний заклад, визнаний у своїй державі та у світі центр підготовки економістів, менеджерів та правознавців.
Саме тому Міністерство освіти і науки України поклало на КНЕУ функцію науково-методичного координатора підготовки економістів і менеджерів у нашій державі.
У цих закладах навчається понад тридцять тисяч студентів. Тільки у Києві їх навчає 12 дійсних членів Національної академії наук України і галузевих академій, сто двадцять три професори, доктори наук і 520 кандидатів наук, доцентів.
До складу Університету поряд з базовим закладом, як структурні підрозділи ввійшли Криворізький економічний інститут, Кримський економічний інститут, Криворізький і Сімферопольський коледжі, Київський економічний коледж, Київський коледж інформаційних систем і технологій, які діють за Статутом університету. При університеті функціонують і забезпечують свою діяльність на повному самофінансуванні Український інституту розвитку фондового ринку, Українська фінансово-банківська школа, філіал Міжнародного Християнського університету (м.Відень). В університеті, крім факультетів, кафедр, інститутів, коледжів, центрів як структурні підрозділи діють школи, відділи, бібліотека, господарські та виробничі осередки, видавництво, архів, спортивний комплекс, студентське містечко, служба охорони та інші структурні підрозділи, які обслуговують навчальний процес і наукові дослідження та забезпечують життєдіяльність вузу.
Для здійснення освітньої і наукової діяльності університет володіє відповідною матеріально-технічною базою. Площа всіх приміщень університету складає 118765 м2, або 9,4 м2 в розрахунку на одного студента.
Для науково-педагогічного персоналу обладнано по 2-3 кімнати кафедр, навчально-методичні кабінети, а також робочі місця для викладачів і навчально-допоміжного персоналу.
Аудиторний фонд включає аудиторії для лекцій, приміщення для проведення семінарських і практичних занять, комп’ютерні класи тощо. Загальна площа аудиторного фонду становить 14332,7 м2. Університет має також спортивні зали площею 6709 м2, а також власний стадіон.
Науково-педагогічний персонал та студенти мають у своєму розпорядженні багату наукову бібліотеку, що розташована в першому навчальному корпусі з великим по-сучасному обладнаним читальним залом. Крім того, кожен навчальний корпус і гуртожитки мають свої читальні зали. Зокрема, в першому навчальному корпусі їх налічується три (читальний зал для студентів, викладачів, іноземної літератури). Площа бібліотеки і читальних залів становить 2324 м2.
Загальна площа їдалень, буфетів, гуртожитків, профілакторіїв, спортивних споруд складає 57013,3 м2, в тому числі п’яти гуртожитків - 42524 м2. До послуг студентів є профілакторій, а також система служб побутового обслуговування (пральня, майстерня з ремонту взуття, душові кімнати, кафе, бари тощо).
Прийом до університету на різні освітньо-кваліфікаційними рівні здійснюється як державне замовлення за рахунок коштів державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, а також на контрактній основі за кошти юридичних і фізичних осіб та пільгових довгострокових кредитів.
